Як уже згадувалося в деяких попередніх дописах, сучасні мовці часто вживають зросійщену форму на кшталт "В мене є", "в тебе є" тощо.
Це - наслідок зрозійщення української мови, штучного "наближення" її до московської говірки.
Річ у тім, що москалі в основі своїй є угро-фінами.
Угро-фінські мови не мають форм дієслова МАТИ, тому замінюють його формами дієслова БУТИ - звідси й оте "у меня есть".
Українська мова, як і всі слов'янські мови, в цьому разі оперує дієсловом МАТИ та його особовими формами:
Я МАЮ / МИ МАЄМО
ТИ МАЄШ / ВИ МАЄТЕ
ВІН МАЄ / ВОНИ МАЮТЬ
В нашій мові навіть не треба послуговуватися особовим займенником, аби означити, про кого йдеться: досить сказати просто МАЮ - й уже зрозуміло, що це Я.
Вислів Я МАЮ, ТИ МАЄШ тощо ознчає, що Я/ТИ володіємо чимось, це "щось" належить нам. Це стосується не тільки матеріальних предметів, але й, наприклад, думок, почуттів тощо: Я МАЮ МРІЮ; Я МАЮ ПОЧУТТЯ ДО НЕЇ тощо
Дієслово БУТИ (і його форма теперішнього часу Є) - є синонімом діеслова ІСНУВАТИ.
Наприклад: ТУТ Є АВТОМОБІЛЬ - тобто, автомобіль існує (перебуває зараз) в оцьому місці.
Не можна сказати "В мене існує автомобіль" - бо то є нісенітниця.
Кажемо: Я МАЮ АВТОМОБІЛЬ - тобто, цей автомобіль належить мені, є моєю власністю.
Як виникла форма дієслова БУТИ - оце "Є"? І чому воно не змінюється за особами?
Дієслово БУТИ в давній мові у теперішньому часі відмінювалося так:
Я ЄСМЬ
Ти ЄСИ
Він ЄСТЬ
Ми ЄСЬМИ
Ви ЄСТЕ
Вони СУТЬ
З розвитком мови ці форми почали сприймати як застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали вживати дієслово "Є", яке було фонетичним компонентом більшості колишніх особових форм (крім форми 3-ї особи множини — СУТЬ). Так воно вживається і в сучасній мові. Та за певних умов, зокрема, коли треба підкреслити урочистість, значимість того, про що говориться, чи для стилізації під давньоруську або під давньоукраїнську мову, в художній літературі використовуються давні особові форми дієслова бути (єси, єсть, єсте). Наприклад: «Що ти за сила єси — питали» (П. Тичина.) «Ви — месники тепер за них, ви месники єсте» (М. Бажан.)
Давня форма 3-ї особи однини ЄСТЬ може в сучасній мові вживатися з будь-якою особою (я єсть, ти єсть, він єсть), наприклад: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина.)
У всіх розглянутих прикладах слово ЄСТЬ виступає в ролі дієслівної зв'язки — допоміжного дієслова, що є частиною складеного присудка. У звичайній, стилістично нейтральній мові зв'язка, виражена дієсловом БУТИ в теперішньому часі, здебільшого пропускається (наприклад, кажуть: «я вчителька», а не «я є вчителька», «вона розумна», а не «вона є розумна»), проте в науковому стилі зв'язка "Є" зберігається.
Форма Є вживається в усіх стилях мови, а ЄСТЬ — в емоційно забарвлених текстах, в урочистій мові, найчастіше — в поезії.
Цікаво, що в найспорідненіших з українською мовах - білоруській та польській - діслово "бути" (біл. "быць" та пол. "być") і досі відмінюється за особами
Білоруська:
Я ЁСЬЦЕМ
Ты ЁСЬЦЕШ
Ён ЁСЬЦЬ
Мы ЁСЬЦЬМЫ
Вы ЁСЬЦЬЦЕ
Яны СУТЬ
Польська:
Ja JESTEM
Ty JESTEŚ
On/Ona JEST
My JESTEŚMY
Wy JESTEŚCIE
Oni/One SĄ
Тут ще немає коментарів